Історія кубинського боксу - етапи розвитку

«Кубинська школа», «кубинські боксери» - ці слова давно перетворилися в бренд. Жодна країна, крім Сполучених Штатів не може похвалитися такою кількістю боксерів-медалістів на Олімпіадах. Разом з тим, долі боксу на «Острові Свободи» складалися непросто. Всю боксерську історію тут слід розділити на два періоди - до революції і після.

До революції 1959 року життя Куби проходила під всебічним впливом США. Завдяки американцям острів отримав незалежність від Іспанії і на шість десятків років став «напівколонією» Сполучених Штатів. Заможні люди з Нью-Йорка розважалися в курортних містечках тропічного острова. На початку XX століття найпопулярнішим був бокс, а США вже задавали тон в цьому спорті. Тож не дивно, що під північним впливом кубинці заразилися боксерськими пристрастями. Вдалі виступи на рингу були для кубинських будинків шансом заробити грошей, а найсильніші могли стати багатими і знаменитими. Приблизно те саме відбувалося і в США, в середовищі бідних афроамериканців ...

Результат був цілком солідним - п`ятеро кубинців тієї епохи потрапили в Міжнародний Зал Боксерської Слави. Це Кід Шоколад, Луїс Родрігес, Кід Гавілан, Хосе Наполес, Шугар Рамос.

Все різко змінилося після приходу до влади Фіделя Кастро. Справа в тому, що «команданте» любить бокс і відчуває себе експертом в цій галузі. Коли на початку 60-х революціонери почали будівництво соціалізму на «Острові свободи», Фідель відразу заборонив професійні бої як «буржуазний пережиток». Логіка є: це дійсно бізнес.

Заборона дотримувався суворо, і деякі кубинські боксери, які мріяли про великі гроші, бігли в США. Тільки в 2013 році громадянам Куби дозволила заробляти гроші на турнірах WSB (Напівпрофесійна Ліга Боксу). Повністю професійний бокс під забороною до сих пір.

Однак Кастро, як ми відзначали, до цього спорту небайдужий, та й молодь треба було чимось зайняти. І революційний вождь зробив ставку на бокс аматорських! Тренерів виписали з СРСР. Таким чином, кубинські спортсмени встигли повчитися і у американців, і у росіян.

Скажімо кілька слів про те, як на «Острові Свободи» вчаться боксувати. У соціалістичній Кубі не дуже багато розваг, і ніщо не відволікає меленьких кубинців від головного в їхньому житті - тренувань. Все тримається на голому ентузіазмі. Спортивного інвентарю майже немає. Боксерською грушею служить покришка або шина від автомобіля. Замість рукавичок діти навертають на руки ганчір`я або ж шиють собі рукавички самі. А керівництво жебраків клубів серед тисяч юних бійців розшукує найталановитіших!

Головну увагу тут приділяють витонченої техніці. Перші півтора-два роки початківців боксерів вчать одному - техніці захисту. Поки юнак не опанував цим мистецтвом досконало, його не допускають справжнім до спарингів. Боксерів також вчать залишатися холоднокровними і ніколи не піддаватися емоціям.

Відео тренування юних кубинських боксерів:

А результат такий: 34 золотих, 19 срібних, 14 бронзових медалей. Більше отримали лише американці, але ж вони беруть участь в Олімпіадах більш став років. Кубинці виступають тільки з 1960 року, при цьому справжній успіх прийшов до них тільки на Мюнхені в 1972 році. У Олімпіадах 1984 і 1988 років «Острів Свободи» не брав участі.

Головна заслуга тут належить великому тренеру Альсідес ​​Сагарра, який тренував кубинських олімпійців, а також легендарним бійцям: Теофіла Стивенсону, Феліксу Савону.

Зауважимо також, що в більшості країн світу щасливий боксер рідко засиджується в любителях. Виграє медаль на Олімпіаді - відразу йде в професіонали. Кубинцеві ж, якщо він не захоче бігти за кордон, йти з любителів нікуди. Він може заробити і другу медаль, і третю, і передати досвід іншим боксерам.